Зміїв – місто в Харківській області, районний центр Зміївського району. Засноване (за офіційною версією) в 1640 році, за твердженнями місцевих краєзнавців – чи то в скіфську епоху, чи то князем Ігорем Новгород-Сіверським.
Населення – 16 тисяч 976 осіб за даними перепису 2001 року. З 1976 по 1990 рік носив назву Готвальд – на честь чехословацького суспільно-політичного діяча Клемента Готвальда.
Від половецького хана до московського воєводи
Зміїв дійсно є одним з найдавніших поселень на Харківщині. Напевно, тому, попри уявну простоту назви, про його походження існує цілих п’ять версій; у кожної з них – свій ступінь достовірності.
Усні народні перекази розповідають про таку собі особистість на ім’я Змій (такі нецерковні імена-прізвиська дійсно існували; у літературі згадується, наприклад, Змій Федір Васильович Беклемишев) або на прізвище Змєєв (Зміїв), яка виявилася засновником міста. У списку міфічних засновників присутні й козак Змій, і воєвода Зміїв, і навіть… інженерний капітан епохи Петра Першого на прізвище Зміїв, під керівництвом якого в місті будувалися укріплення. Проте в епоху Петра Зміїв уже півстоліття існував під своєю назвою; що ж до козака і воєводи, то в письмових джерелах по Зміївщині середини 17 століття, як стверджують дослідники, люди з таким ім’ям не згадуються.
Друга версія має під собою певний ґрунт. Вона спирається на поширену практику, коли місто називали за назвою річки. Згадаймо: Харків – від річки Харків, Мерефа – від річки Мерефа, Берека – від однойменної річки і т. д. У Змієві теж знайшлася річка Змійка, або Зміївка, але її татарська назва – Буцура – було більш поширене. Швидше за все, в даному випадку було навпаки: незрозуміле татарське слово замінили подібним з назвою міста.
Третя версія – приземлено-буденна. Місцевість, в якій виникло місто, була досить сильно заболочена, там водилося багато змій, звідси й назва.
Четверта версія «ріднить» Зміїв і літописне місто Шарукань. Версія достатньо цікава: лінгвісти стверджують, що слово «шарук» у перекладі з половецького означає «змія». При цьому частина дослідників не ототожнює половецького хана Шарукана і місто Шарукань: мовляв, це – просто співзвуччя, половці на території Змієва не жили, а жили в цю епоху (ХІІ століття) тут бродники – змішане населення християнського віросповідання, складалося з різних етносів.
Билинне тло та історичні деталі
П’ята версія, яка кружить голову багатьом дослідникам, спирається на легенду про Микиту Кожум’яку та Змія Горинича, яка свідчить, що бився Микита зі Змієм, і Змій запропонував розділити землю, щоб кожному дісталася половина. Микита погодився і, щоб прокласти кордон, запряг Змія в соху і провів борозну від Києва до самого моря. Цю борозну і тепер видно, свідчить билина: заввишки та борозна дві сажні. Навколо неї орють, а борозни не чіпають; а хто не знає, від чого ця борозна, – називає її валом. Ось ці самі Змієві вали – древні оборонні споруди – і «винні» в назві міста: мовляв, зміївські кручі – висока гряда по березі Дінця довжиною в 25 км і є частина того самого Змієвого валу, про який ідеться в билинах. Деякі автори стосовно цієї гряди навіть вживають слово «редут», але варто нагадати, що редут – це, як правило, зімкнене, «закільцьоване» укріплення. Але сама наявність їх у тому місці викликає великі сумніви.
Автор цих рядків працювала в об’єднаній археологічної експедиції Харківського державного інституту культури і Харківського державного університету в 1993 році. Наш табір був саме під цими кручами. Тоді фахівці не виявили жодних слідів рукотворних укріплень на них ліворуч від траси. А от праворуч було виявлено і розкопано невеликий, але цікавий археологічний комплекс: давньоруське городище (на жаль, збереглася лише мала частина його через ерозію ґрунту) і могильник – стародавнє кладовище, датоване Х–ХІІ століттям, з похованнями за християнським обрядом.
Начальник експедиції, археолог Олександр Дьяченко, дійшов висновку, що це городище і є древній Зміїв – невелика фортеця на кордоні Давньоруської держави. Приналежність його слов’янам підтверджується наявністю давньоруської кераміки. Крім того, простежується певна наступність: поруч були ранньослов’янські (роменські) кургани, що підтверджує заселеність цих місць слов’янами протягом, як мінімум, 400 років. Саме це місце і згадується в «Книзі Великому кресленню» як «Змійове городище, Зміїв курган тож». До речі, поруч з городищем є глибока балка, в якій повнісінько гадюк.
Що ж до Змієвих валів, то вони на Зміївщині є, але кілометрів за 20 від міста, біля села Таранівка. Точніше, можна припустити, що це вони. Річ у тому, що в середні віки, коли Московська держава, намагаючись укріпитися на знову приєднаних землях, будувала так звані «засечні межі» (Бєлгородську та Ізюмську), часто використовували більш давні оборонні споруди: скіфські та давньоруські вали та рови. У 1999 році автор цих рядків брала участь у розвідках і обмірюваннях Тарановського фрагмента Ізюмської межі. Два з половиною кілометри валу й рову, які доповнені флешами, реданом, бастіонами, ронделями та гарматними розкатами, є навіть окремий редут – уся ця система створювалася в кінці XVII століття, але, можливо, на більш «давній» основі, хоча остаточно вирішити це питання можуть тільки планомірні розкопки.
Якщо резюмувати все сказане, то доведеться погодитися з авторами одного із статистичних описів XIX століття: «…від чого місто Зміїв отримав сю назву – достеменно невідомо». І милуватися гербом, на якому – чи то жартома, чи то відповідаючи на запитання про назву міста, красується золота змія (або змій) з короною на голові.
